"Наше життя - театр. А люди в ньому - актори".

( В. Шекспір)

   Інколи дійсно складається враження, що все наше життя- всього лише вистава. Така собі імпровізація.  В кожного - своя роль. Цікаво тільки , як же ці ролі розприділялися? Чому одні актори  грають головних персонажів, а інші - другорядних?  Хто режисер всього дійства?  І чи можна вибрати собі роль?
   Коли я була маленька, завжди ставила собі питання : " Чому Я - це Я? Чому Я - це не сусід, не  подружка, не сестра , не мама...?"  Дійсно, чому моя роль у цій виставі саме така? Мабуть на це питання відповідь не так легко знайти. Якщо згадати, що я - християнка, то тоді все має бути зрозуміло. Але... 
   Мені , власне кажучи, зовсім не про сенс буття хотілось написати. А  про самих акторів. Про те, що інколи ми починаємо грати не свого персонажа. Ми змінюємо його. Правильно, самовдосконалення - це дуже добре. Потрібно працювати над собою. Намагатися  досягнути якоїсь мети, і все таке.  Тільки, як на мене, тут має бути наша ініціатива. МИ дійсно повинні  хотіти  цих змін.  Згодна, треба прислуховуватися до порад наших ближніх. Але чи потрібно намагатися комусь сподобатися, наслідувати когось більш успішного і популярного?
   Кожна людина - унікум. Всі ми зі своїм характером, і зі своїми "мухами". Інколи, люди настільки різні,  що їм небезпечно спілкуватися між собою.( Знаю з власного досвіду). Тому, зрозуміло, що не можна сподобатися одразу всім. Хоча ні,  можна бути лицеміром. Ну таким: "і вашим, і нашим". Але,  як на мене , це не вихід.  Можна, звичайно, грати окремого  персонажа для одних, який відповідатиме їх вимогам, і окремого для інших . Але кого грати у виставі для тих і других?..
   Чи  не простіше бути собою? Тим, ким ти є насправді, нехай не ідеальним, нехай з мінусами, без гриму і без прикрас. Я не думаю, що тоді всі тебе любитимуть.  І нехай. Але   принаймні не потрібно буде щоразу задумуватися над текстом, який говориш, і  постійно спостерігати за реакцією ближніх. Щоб часом ніхто про тебе нічого поганого не подумав. Мені здається, що цілком нормально, що комусь ти будеш не подобатися. І нічого катастрофічного в цьому немає. Я ставлюся до цього трошки по-філософськи. Ні , мені не начхати на те що думають про мене оточуючі, але, чесно кажучи,  не дуже й то я  вже цим переймаюся.=)
"От такі то пироги... "