19 весна

   Привіт. Давно вже не публікувала нічого. Якщо писатиму про те , що за цей ,все таки довгий ,період часу в моєму житті нічого такого не трапилося, то буду обманювати. Трапилося, і не мало. Проте , кому все це потрібно. Мабуть я все ж не готова бути настільки чесною та щирою, викладаючи свої думки у цьому електронному щоденнику. Ніде я не можу бути собою на всі сто. Тільки вдома. Ніхто не знатиме про мене більше, аніж я захочу. Тільки рідні: батьки, сестри. А решту інколи бачать перед собою зовсім не ту людину, якою я є насправді.От поділитися би з кимось іншим  всіма своїми думками... Сміливості не вистачить. Деколи язик так і чешеться , щоб вилити  на когось   історії про себе, про сім'ю,  про минуле, про мрії, про все і про всіх. Але здебільшого слухаю себе сама.  Та й може так краще. 

  Ця весна була  наповнена як приємними моментами, так і не дуже. Нові книги, нова музика, нові фільми. Я ніби так і відчуваю, що стала розуміти трішки більше. Навчання, яке, як я тепер бачу, дає мені можливість забути про те, що інколи гризе мене зсередини. Суперечки, котрі змушували наговорити зопалу багато чого зайвого, і в той же час допомагали ще раз утвердити цінності та принципи. Канікули вдома. Вперше за весь рік я відчула,як мені його не вистачає. Не вистачає волі, свіжого повітря. Деколи хотілось зробити собі будинок з крісел, покривал і парасольок, щоб сховатися від усіх і від усього, як колись. Але які там будиночки, 19-ий рік вже як не як. 

  Деколи думаю, от якби хтось міг знати все про що я думаю, не вважав би мене трохи дивною? Але то таке...

  Останнім часом слухаю Республіку Поліну. До цього часу ніколи не цікавилась білоруською музикою і мовою, але мені сподобалось. 

"Гордость и предубеждение"

    Перше враження про людину здебільшого є помилковим. Адже ми бачимо перед собою якусь соту частину інформації про свого співрозмовника, а вже решту допридумуємо. Часом буває так, що, здається, неприпустима поведінка може бути виправдана обставинами, які безпосередньо повпливали на людину. Але ми, не знаючи таких подробиць, відразу ж ставимо тавро пихатості чи надмірної скромності , непривітності чи лестивості, замкнутості чи язикатості.... 

    Подивилась недавно фільм "Гордость и предубеждение" по роману відомої британської письменниці Джейн Остін. Цей твір з полички дамських любовних романів. І , мабуть ,я все ж подорослішала, тому що мене реально зачепило. Востаннє таке було після перегляду  "Хронік Нарнії" . Тоді я довго роздумувала про своє дитинство. Про те , що я більше не можу вірити , що   у десь там у шафі за одягом є чарівні ворота до чарівної країни. Про те, що чудеса  вже не здаються можливими, і я все більше вірю тому, що підтверджено науковими фактами. Але зараз суть не в тому.

   Як на мене, фільм вартий уваги. Акторська гра заслуговує високої оцінки. Так само як і музична  його частина. Схоже,  що екранізація  роману  2005 року  Джо Райта є одною з кращих в моєму списку. Головна героїня Елізабет , зустрівши на балу заможного містера Дарсі, незважаючи на  шляхетний вигляд, прийняла його за самовпевненого та зарозумілого молодика. Та і сам Дарсі  знехтував їх знайомством , вважаючи , що дівчина не варта його уваги. Та дізнаючись більше один про одного, вони закохались до нестями. Такі різні за характером і  походженням. Кохання Елізабет росло поступово, черпаючи сили з шляхетних вчинків Дарсі. 

 І їх справжнє щире почуття  засліпило  своїм світлом гордість , гонор і пихатість. 

    От так от. Інколи перше враження виявляється помилковим і робити поспішні висновки не варто . А ще хотілося б вірити, що все ж заради почуттів можна переступити через свою гордість.