Минулого року я закінчила школу. Досі , як подумаю, зразу таке якесь відчуття.... Інколи дивлюсь чергову американську мелодраму з хеппі-ендом під час випускного вечора, і задумуюсь, що в мене такого вже не буде. Все так швидко пройшло, що я навіть і не встигла толком зрозуміти, що й до чого.
Зі школою в мене пов'язано багато чудових спогадів. В нас був сильний і дружний клас. А скільки розмов було про те, як ми будемо скучати один за одним.Випускний і сльози. Потім всі поступали. І поступили. Нові стіни, нові люди... Багато всього навалилося на наші голови. Розділ нашого життя із заголовком "Школа" закінчився.
Я хотіла поступати в педагогічний університет у Тернополі, де зараз навчаються багато моїх однокласників. А потім, коли вже пройшла у КНУ, мені важко було відмовитися від такої можливості. Мучило питання :"Як же я сама буду у столиці?" Мені не хотілося переставати спілкуватися зі своїми друзями. В таких ситуаціях зазвичай кажуть:" А як же телефони, Інтернет? Все ж таки 21 століття надворі." Ну так , звичайно, не на безлюдний острів мене відправляють...
Пройшло 8 місяців. Чесно кажучи, я майже ні з ким не спілкуюся. Не тому, що я не хочу. Просто мені здається, що писати повідомлення Вконтакті - це тупо. Хочеться нормального живого спілкування. Я знаю , що в кожного з них нові друзі. Але я дуже скучаю... За всіма. Навіть за тими, з ким в мене можливо були не найкращі відносини. Стільки хочеться розказати. Я знаю, що всі, хто залишився вдома, безперечно продовжують спілкуватися між собою. Все таки живуть в одному селі. А коли я приїжджаю додому, то зразу стільки всього навалюється, що я фізично не встигаю зробити все.
Тільки зараз я розумію, чому кажуть, що школа і однокласники ніколи не забуваються. Ми виросли разом. Кожен з нас був зі своїми "тарганами". Але ці "таргани" настільки мирно співіснували!!! І хоча інколи ми і сперечалися, як тільки я починаю говорити чи думати про школу, згадується лише хороше.
Коли в університеті я почала знайомитися з новими людьми, то одні з них симпатизували мені, а інші відштовхували від себе. Кожен - окрема особистість, з плюсами і мінусами. І кожен сам за себе. Звичайно, в кого трішки співпадали інтереси організовувалися в такі собі компанії друзів.Тоді я і зрозуміла, що так як в школі вже не буде.
Я знаю, що де б ми не були, і скільки б років не бачили один одного, про школу будемо згадувати з усмішкою на обличчі, як банально це б не звучало. В кожного будуть найкращі друзі, свої сім'ї. А нових однокласників вже не буде. Цілком можливо, що такі роздуми виникають тільки в мене, адже я порвала всі нитки, які хоч якось зв'язували мене зі школою. Тим не менше, я вирішила написати про це тут.)
