Однокласники.

Минулого року я закінчила школу. Досі , як подумаю, зразу таке якесь відчуття.... Інколи дивлюсь чергову американську мелодраму з  хеппі-ендом під час випускного вечора,  і задумуюсь, що в мене такого вже не буде. Все так швидко пройшло, що  я навіть і не встигла  толком зрозуміти, що й до чого.

    Зі школою в мене  пов'язано багато  чудових спогадів. В нас був сильний і дружний клас.  А скільки  розмов було про те, як ми будемо скучати один за одним.Випускний і сльози. Потім всі  поступали. І поступили. Нові стіни,  нові люди... Багато всього  навалилося на наші голови.  Розділ нашого життя із заголовком "Школа" закінчився. 

    Я хотіла поступати в педагогічний університет у Тернополі, де зараз навчаються багато моїх однокласників. А потім, коли вже пройшла у КНУ, мені важко було відмовитися від такої можливості. Мучило питання :"Як же я сама буду у столиці?" Мені не хотілося переставати спілкуватися зі своїми друзями.  В таких ситуаціях зазвичай кажуть:" А як же телефони, Інтернет? Все ж таки 21 століття надворі." Ну так , звичайно,  не на безлюдний острів мене відправляють...

    Пройшло 8 місяців. Чесно кажучи, я майже ні з ким не спілкуюся. Не тому, що я не хочу. Просто мені здається, що писати повідомлення  Вконтакті - це тупо. Хочеться нормального живого спілкування. Я знаю , що в кожного з них нові друзі.  Але  я дуже скучаю... За всіма. Навіть за тими, з ким в мене можливо були не найкращі відносини. Стільки хочеться  розказати. Я знаю, що всі, хто залишився вдома, безперечно продовжують спілкуватися між собою. Все таки живуть в одному селі. А коли я  приїжджаю додому, то зразу стільки всього навалюється, що я фізично не встигаю зробити все.

    Тільки зараз я розумію, чому кажуть, що школа  і однокласники ніколи не забуваються. Ми  виросли разом. Кожен з нас був зі своїми "тарганами". Але ці "таргани" настільки мирно співіснували!!! І хоча інколи ми і сперечалися, як тільки я починаю говорити чи думати   про школу, згадується лише хороше. 

    Коли в університеті я почала знайомитися з  новими людьми, то одні з них симпатизували мені, а інші відштовхували від  себе. Кожен - окрема особистість, з плюсами і мінусами. І кожен сам за себе. Звичайно, в кого  трішки співпадали інтереси організовувалися в такі собі компанії  друзів.Тоді я і зрозуміла, що так як в школі вже не буде. 

    Я знаю, що де б ми не були, і скільки б років не бачили один одного, про школу будемо згадувати з усмішкою на обличчі, як банально це б не звучало. В кожного будуть найкращі друзі, свої сім'ї. А нових  однокласників  вже не буде.  Цілком можливо, що такі роздуми виникають тільки в мене, адже я порвала всі нитки, які хоч якось зв'язували мене зі школою. Тим не менше, я вирішила написати про це тут.)