Цього тижня я стикнулася з однією проблемою: наскільки важко давати поради. Особливо близьким людям. Вони, зазвичай, шукають підтримки, приймаючи важливі рішення. І хочуть знати твою думку... і не тільки твою. Здається, ну що тут такого... Скажи що думаєш і все...no problems. Мабуть, це правильно. Але раптом ти скажеш не те, що вони хотіли почути, і зробиш проблему більшою... І таке буває. Ну "дякую", я думаю, навряд чи хтось скаже. Але це ще півбіди. А раптом твоя порада виявиться, м'яко кажучи, "некорисною" і лише ускладнить ситуацію??? А може взагалі не давати порад, не перейматися чужими проблемами, і підтримувати позицію " моя хата скраю, я нічого не знаю..." Ну самі кашу заварили, нащо ж я втручатися буду, потім ще й може зроблять мене винною і буду ворогом народу...
Чесно кажучи, я сама не знаю.... Не можна ж бути егоїстом і думати лише про власну шкуру. Мабуть, варто добре все обдумати, не просто зразу ляпнути, що там перше в голову прийшло. Уявити себе в подібній ситуації, і...А далі не знаю що писати. Ми ж будемо відчувати певну відповідальність ( за долю мабуть занадто голосно звучить) за майбутні дії особи, для якої ми стали радником. А відповідальність завжди лякає...
Я то відразу почала досить таки емоційно відстоювати свою позицію, вважаючи що вона варта уваги,і цілком можливо, що й правильна. Але треба розглядати дві сторони медалі. З одного боку, може й так дійсно могло бути краще, а з іншого - не така вже й супер була моя "порада". Отож, добре подумавши, я сховалася у кущики, промовляючи при цьому " робіть так як ви вважаєте за потрібне". Адже,все ж у мене замало життєвого досвіду, щоб бути настільки впевненою у своїй правоті. І юнацький максималізм присутній у всій красі. Так,молодець я, взяла і виправдала себе...
Мабуть варто вчитися якось вирішувати проблеми, нехай не зовсім свої, а не забувати про них, чи ховатися,а потім сидіти і шукати собі виправдання.
Немає коментарів:
Дописати коментар